Стаття є переробленою лекцією з курсу «Українська історіографія», що його Автор викладає в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».
Конструювання схем національних історій у XIX столітті поволі зазнавало істотного впливу нових учень і теорій. Формування української національної схеми історії, її остаточне унезалежнення від імперського бачення історії Росії та Польщі, досить потужно й дещо запізніло на европейському тлі представлене творами Михайла Грушевського1, дуже швидко постало перед «матеріялістичним розумінням історії» та трактуванням перебігу історичного процесу з позицій пролетарського інтернаціоналізму. Однак погляди Маркса та Енґельса так чи так потрапляли на національний ґрунт, були трансформовані національними ідеологіями та неодноразово використовувані національними силами2. Так само марксистські мислителі послуговувалися національними мовами й ідеологією для пропаґанди власних ідей.
До всього, окремі моменти «історичного матеріялізму» багато в чому збігалися із засадами бачення української історії як історії «робочого люду» (переважно, щоправда, селянства). Соціяльну конфліктність у минулому наділяли національними ознаками, що властиво для національних історіографій, які ґрунтувалися на романтичних уявленнях і фольклорі. Проблематика «історичного матеріялізму» була насамперед економічною, економічна історія набувала важливого значення, поруч з вивченням економічного базису перебували студії з історії класової боротьби та політичних рухів. Зачинателі української національної історіографії та «народницького наративу» Микола Костомаров і Володимир Антонович чимало уваги приділили проблемам народних повстань і запереченню «панських звичок» українського народу. Їхні колеґи та наступники, за окремими винятками, окреслювали історію України як історію трудящих мас, що їх періодично зраджували еліти. На цьому тлі вирізняються праці Олександри Єфименко. Свій талант вона виявила у великих статтях, які увійшли до її двотомника «Южная Русь» (1905), та в загальній популярній книжці «История украинского народа» (1906, 1916). Однак навіть розглянуті поодинці, ці праці знакові для характеристики подальшого впливу Єфименко на зачинателів перегляду національної схеми на марксистському ґрунті...
